За часів польського панування засновано невелике, але дивовижно красиве село, яке називають Калинівкою. Це був початок XVII століття, коли власниками земель Шаргородщини були пани Замойські.
Біля фортеці Шаргород, на лівому пагорбі безіменного струмка, що тече і донині, було збудовано Православний монастир. Його заснували православні братчики, які стаючи на захист православної віри, виступаючи проти окатоличення, відкривали школи, хати-читальні, будували церкви. Тому, можна вважати, що в 20-тих рр.XVII століття було засновано село Калинівка.
Монастир було зруйновано у роки Національно – визвольної війни українського народу 1648-1654 рр., В ці роки під монастирем неодноразово перебували війська Богдана Хмельницького, Максима Кривоноса, Данила Нечая, відвідували Калинівкуі польські воєводи М. Калиновський, С.Лянцкоронський, М.Потоцький. Під час бойових дій монастир у Калинівці було знищено козаками М. Кривоноса, і лише в 1718р. новий пан Шаргорода Конецпольський відновив монастир у Калинівці і запросив сюди отців базиліан. Станіслав Любомирський, новий власник шаргородських земель, переніс василіанський монастир з Калинівки до Шаргорода. У селі залишилася церква, збудована у 1740 р. за сприяння Любомирського.
Після приєднання нашого краю до Росії у 1795р. греко-католицьку церкву, названу на честь пояса Божої Матері, передали православній церкві. Стара дерев’яна церква діяла до 1892 року. Біля неї в 1807 році розпочато будівництво нової кам’яної церкви, яка була освячена 12 червня 1830р. на честь Онуфрія. Калинівська церква хоч і була закрита протягом п’яти років сталінського безбожжя, але вціліла завдяки міцним стінам. Ще на початку 1980-х років комуністична влада на Шаргородщині знову хотіла знищити Калинівський кам’яний храм, який тоді був недіючим. Але, дякуючи Богу та місцевим парафіянам, церква встояла, а стараннями її парафіян була відремонтована і діюча.
Особливо постраждала Калинівка в роки громадянської війни, колективізації та сталінських репресій. Але найбільше влада познущалася з селян у 1932-1933 роках… коли штучно створила великий голод, тільки в 1933р. загинули 350 осіб.
Понад 200 чоловіків села пішли на фронт Другої світової війни. Усі воїни Калинівки отримали ордени та медалі. Найбільш досвідчені люди по закінченню війни очолили основні трудові колективи та організації на селі. У 1945 році сільську раду очолив Боднар Микола Пилипович. Згодом у 1957 р. після Сільрада, Калинівська сільська рада влилася в Буднянську, а в 1959 році в Плебанівську. Колгосп імені Леніна села Калинівка, названого в 1957 році, очолив агроном за освітою Павлишин П.М., який зосередив свою увагу на розвитку села. Ні шкіл, ні медичних центрів, ні бібліотек, ні ферм, ні доріг, ні магазинів, ні дитячих садків
